Як повинні коситися заповідні степи?
(КЕКЦ запропонував нові правила косіння степових резерватів)
Шановні колеги! Особливо - хто працює в заповідниках і національних парках!
25 вересня директор Асканії-Нова В.Гавриленко повідомив, що Київський еколого-культурний центр подав на розгляд Мінприроди проект Положення проведення сінокосіння в межах степових ділянок біосферних і природних заповідників, заповідних зон національних природних парків і регіональних ландшафтних парків - із проектом наказу на його затвердження.
Сам В.Гавриленко "цей текст" оцінив вкрай негативно:
"Читаючи цей текст на папері, бо його не можна назвати документом, ще раз і ще раз переконуєшся, як далеко зайшли люди в своїх утопічних поглядах. Степову рослинність пропонується "для збереження біорізноманіття" викошувати на сіно (бо сінокосіння) з серпня місяця. В степовій зоні вегетація йде за весняним ритмотипом і може закінчитись і в кінці травня! Тож про якесь сіно мова взагалі не повинна йти. Але, хто тримав косу в руках, той знає, що суху траву ручною косою (а рекомендується косити тільки вручну, та ще й перед сінокосом походити ділянкою та покричати, щоб зайці і птахи покинули територію і не потрапили під косу. Мабуть від такого крику повинні розбігтись і коники, бо саме вони потраплять під гостре лезо) не можна вкосити та ще й на висоті 10 сантиметрів. А ще рекомендується викошувати території до 15% від загальної площі степу. Люди не мають ніякого уявлення про норматив викошування сирої трави на одну людину, не говорячи вже про суху (норм немає, бо наші діди і прадіди від такої думки покрутили автору біля виска!!!). Люди не розуміють, що в 15 денний термін ніхто не виконає вручну ніяких необхідних обсягів. Якщо скористатись їх рекомендацією, щоб викосити вручну територію до 15% заповідної зони Біосферного заповідника "Асканія-Нова" - потрібно більше 15 тисяч людино/днів. Це тільки щоб скосити. Але ж треба ще й згребти, вивезти кіньми (і де їх стільки взяти!?). Щоб завершити цей цикл, треба мати ще й необхідні агрегати, щоб цю суху біомасу перевести в якусь енергетичну цінність, оскільки на корм сільськогосподарським чи диким тваринам, вона не буде використовуватись. Вони скажуть: "Хай їдять її ті, хто заготовив!" (проект цього Положення дивіться тут).
Як і багато хто з інших, я також коси в руках ніколи не тримав, і тому оцінювати "технологічні" моменти Положення (чи реально так косити?) не буду, але з нього випливають і суто "заповідницькі" питання:
Чому для біосферних заповідників з одного боку та заповідних зон - природних заповідників, заповідних зон національних природних парків і регіональних ландшафтних парків, - з іншого, в Положенні пропонується єдиний режим природокористування (сінокосіння), хоча Закон про ПЗФ передбачає для них різні режими - один, єдиний, для заповідних зон, і різні - для різних зон біосферних заповідників?
Чому за рік пропонується викошувати до 15% степових ділянок? Чому не до 7 або не до 42%? Звідки взялася саме така цифра?
З одного боку, Положенням покоси передбачаються не раніше 1 серпня, з іншого передбачається відповідальність за руйнування гнізд при їх проведенні. Цікаво, хто ж в наших степах гніздиться в серпні?
Аналогічно, Положенням передбачається, що косіння можуть вести як самі установи ПЗФ, так і сторонні юридичні та фізичні особи. Але при цьому за загибель тварин або руйнування гнізд повинна нести відповідальність тільки адміністрація установи - звідки така несправедливість? Як адміністрація установи має запобігти загибелі тварин при косінні, якщо косить не вона?
В "довкіллєзберігаючому" аспекті це Положення несе для заповідних степів декілька принципових змін: завдяки косінню вручну не ущільнюватиметься ґрунт, менше буде гинути тварин тощо, завдяки косінню "черезсмужжям" частка насіннєвого фонду цього року не вилучатиметься з території, краще буде зберігатися потомство тварин, менше змінюватимуться мікрокліматичні умови ділянки. Хоча технологічно ці засоби важко реалізувати.
Щорічне косіння лише малої ділянки (менше 15% загальної території) утримує екосистеми території більш в стадії "некосимого" або "абсолютно заповідного степу". Косіння в серпні дає визріти більшості насіння і вирости більшості потомства тварин. Однак ці засоби визивають одне питання. Косіння в заповідних зонах має на меті підтримання стану певної екосистеми (отримання трав’яної маси, все ж таки - другорядне завдання). Так ось: чи є в Україні такі степові екосистеми, підтримання стану яких вимагає щорічного викошування більше 15% їх території та/або викошування до серпня?
На нашу думку, якщо такі екосистеми є, запропонований проект Положення слід відхилити, і розробляти новий, який враховував би особливості певних резерватів – в тому числі й по сезонним та кількісним показникам косіння. Якщо таких екосистем нема, стосовно природоохоронних аспектів проект можна підтримати в цілому, а в деталях і стосовно технологічних аспектів (практична можливість реалізації його природоохоронних вимог) – треба окремо обговорювати.
Обговорення цієї теми ми пропонуємо вести в коментарях до цього повідомлення на сторінці "Печенігів" у Фейсбуці – оскільки у більшості з нас в цій мережі є аккаунти, думаю, це має бути найприйнятніший варіант.
Найцікавіші коментарі ми переносимо до коментарів до цього повідомлення - дивіться їх нижче.
Ну, і тих, хто направив свої висновки щодо цього Положення, просимо присилати їх копії – цікаво було б ознайомитися.
З надією на плідну дискусію, С. Шапаренко.
*
____________________
КОНТАКТ:
Сергій Шапаренко, ЕкГ "Печеніги": тел. (066) 387-46-81, pe4enegy@gmail.com
Підготовлено ЕкГ "Печеніги", членом Міжнародного Соціально-екологічного Союзу.
При використанні матеріалів бюлетеня прохання посилатися на джерело.
Коментарі фахівців
Василь Кисляк, директор природного заповідника "Ґоргани":
Сінокосіння в різних установах в залежності від розташування мають свої особливості... Надзвичайно погано, коли на рівні держави піариться людина, яка не працювала керівником установи ПЗФ, яка "дістає" всіх... Пропозиція: запросіть того Борейка на сінокіс в Асканію-Нову, нехай вручну попробує... а може в суд подати, що своїми діями він дестабілізує роботу всесвітньовідомої установи...
Ігор Балашов, Інститут зоології НАН України:
Для мене це взагалі зовсім неоднозначне питання. Косіння може бути необхідним, щоб підтримувати угруповання у придатному стані для певних видів рослин чи взагалі у стані степу (особливо у лісостеповій зоні, де все може просто зарости лісом). Але воно вкрай негативно впливає на деяких безхребетних, зокрема, наприклад, рідкісних степових наземних молюсків (перш за все - бо вони живуть у рослинних залишках, дернині, а сіно ж вивозять; і тому що ущільнюється ґрунт транспортом).
один із степових
молюсків, які
потерпають від
косіння
І, наприклад, Асканія, де активно косять - це степовий заповідник, де немає жодного рідкісного степового виду молюсків, хоча вони там мали бути. А для деяких ще більш рідкісних навколоводних равликів - лучне сінокосіння це просто армагеддон, бо вони живуть прямо на траві більшу частину життя.
Я думаю, що сінокосіння проводиться у багатьох місцях, де воно загалом більше шкодить, ніж допомагає - коли враховується збереження лише рослин (і те не факт), але ігноруються інші організми, які можуть бути значно більш вразливі, ніж ті рослини, заради яких косять. Хоча воно безумовно необхідно там де степ може просто зарости, але я сумніваюся що це настільки актуально для більшої частини ПЗФ у степовій зоні. Думаю, це має окремо аналізуватися для кожного випадку, чи треба там косити чи ні, а не глобально. А загалом треба, щоб такі угруповання були більш мозаїчними, а не однорідними.
Загалом низка ініціатив КЕКЦу справді дуже неадекватні, але я б не став переносити це негативне сприйняття на концепцію абсолютної заповідності загалом. Бо, наприклад, для охорони природних лісів вона, як на мене, значно більш актуальна, ніж у випадках з трав’янистими угрупованнями, причому незалежно від площі.
Зоя Берест, національний природний парк "Голосіївський":
Висновки мають надавати спеціалісти по окремим групам рослин і тварин, а не Борейко, який не має навіть відповідної освіти. Із своєї практики зауважу, що без сінокосіння заростає степ чи луки дуже інтенсивно. Прикладів багато, особливо наглядний - ліс (!) біля Ніжина по Дорозі на Прилуки, Ічню, що виріс за моєї пам'яті, коли поле перестали обробляти, а потому цю ділянку й не косили. Теж саме бачила на Волині, коли місцеві жителі з ентузіазмом дивились як на ксерофітній ділянці відновлюється сосновий ліс - аякже, буде деревина, буде що пиляти! Швидкість заростання, звичайно, різна, а ось результат - один. Можливо є сенс залишати якісь ділянки для безхребетних, але ще раз наголошую, без спеціалістів з груп безхребетних вирішення проблеми - це повний абсурд. Адже спеціаліст чітко скаже коли, як і скільки можна викосити.
Ігор Балашов, Інститут зоології НАН України:
Ну от, біля Ніжина і на Волині степи звичайно можуть заростати лісом, і там такі заходи необхідні. Але чи можуть вони так просто зарости, наприклад, на Причорноморській низовині? Там, ніби ліси самостійно виростають переважно в заплавах, тому мені здається що там може хіба що мозаїчно зарости чагарниками. А з того що я бачив, найбільше різноманіття у степу по моїй групі саме там, де мозаїчно розташовані зарості всяких караган, прунусів та інших. Хоча звичайно вплив на деякі рослини може бути інший.
Зоя Берест, національний природний парк "Голосіївський":
Думаю, що кожен спеціаліст має розглянути проблему зі своєї точки зору, видати рекомендації для певної зони, заповідної території тощо, а потім вже всі ці думки звести і залагодити "взаємовідносини", можливо, теж скликавши конференцію. Щодо Асканії - збирала там галиць, але на території парку, тому про сінокосіння на їх території не маю даних. Моя думка: можна обмежити на якійсь території сінокосіння, оскільки в них є табуни копитних, що грають роль природних регуляторів заростання. В цій ситуації мені незрозуміло, чому мова йде про суцільне сінокосіння - мабуть на ділянках, де випасають їх, сіно не косять. Але випас великої кількості копитних призводить майже до тих же результатів: більшість безхребетних потерпають від поїдання разом із травою, ущільнення ґрунту, інших факторів - це трохи нагадує ситуацію з великою кількістю відвідувачів на деяких ділянках НПП "Голосіївський".
Наталья Саидахмедова, национальный природный парк "Слобожанский":
В Полесье степные участки могут зарастать лесом, в Лесостепи и на Севере Степи может происходить закустаривание и олуговение. А что происходит в Южной Степи без сенокошения и выпаса? Для степных участков разных географических зон и подзон своя специфика, разные сроки вегетации. Нельзя разрабатывать такие мероприятия для всех зон и подзон под одну гребенку. Надо учитывать особенности. И в каждом крупном степном ПЗФ тоже своя специфика, которую трудно подвести под одни правила.
Теоретически я "за" позднее сенокошение. Но практически:
- Для начала нужно добиться государственного финансирования на проведение поздних сенокошений в качестве природоохранных мероприятий, потому как они - заведомо убыточные, и у заповедников и парков нет никакой возможности осуществлять их своими силами.
- Для разных заповедников и парков, находящихся в разных природных условиях и с разными площадью, составом и структурой биоразнообразия, должны разрабатываться разные природоохранные и регуляционные мероприятия, вплоть до индивидуальных для каждого: площади сенокосов и площади участков с абсолютно заповедным режимом, сроки, способы сенокошения, ротации, учитывание наличия и степени выпаса и т.д. Невозможно ввести единые правила сенокошения для всех степных ПЗФ.
В. Гавриленко, директор біосферного заповідника "Асканія-Нова", askania-zap@mail.ru:
Для того, щоб організувати акцію з пікетування Міністерства чи іншого державного органу, не потрібно багато розуму і років досліджень. Природа не живе думками людей, які часто позиціонують себе природоохоронцями, а в дійсності є давніми піарщиками, які пливуть в сьогоденні саме завдяки таким акціям.
Хочемо ми того, чи ні, але на території України майже не залишилося екосистем, які не мали б впливу людини. Питання про сінокосіння як таке не повинно стояти взагалі. Сіно є результатом здійснення роботи, яка повинна проводитись тільки задля того, щоб в степах ще якось збереглися саме степові види. Коли говорять, що під колесами тракторів гине певна частина живності, я завжди питаю, чи бачив хто, що залишається після проходження вогняного шторму на тій же території, яку залишили без прокошування? Наскільки років затримується потім відновленні цієї екосистеми, в порівнянні зі скошеною? Зразу відповідаю - різниця у 5-9 років в залежності від попередніх умов накопичення підстилки і погодно-кліматичних умов - як зразу після пожежі, так і протягом проходження пірогенної сукцесії, що вдалося нам відстежити за супутниковими знімками.
гаслом "Нагодуємо міністра Мохника сіном!",
3 жовтня КЕКЦ пікетував Мінприроди
Вкотре наголошуємо, що це не є ідеальним варіантом збереження степового біорізноманіття, але він формує певні екологічні ніші для певної частини видів. Відтворити повноцінну степову екосистему на терені України наразі неможливо. Хіба що створити природний заповідник від Дніпра до Молочної, але це можливо тільки без людей.
Тому, задля збереження біорізноманіття повинна бути запроваджена поліваріанта система утримання об'єктів ПЗФ. Але любий захід, який буде здійснюватись на цих територіях повинен бути глибоко продуманий, на основі результатів довготермінових досліджень і лише потім запроваджуватись, і аж ніяк, не на основі емоцій під міністерствами.
Не слід забувати, що люба робота, у тому числі і збереження біорізноманіття, без вкладення коштів, приречена на провал. Це буде лише словесна тріскотня. Людина повинна платити данину природі за знищене середовище існування тисяч і тисяч видів. Нам, природоохоронцям і вченим-дослідникам природи не вдалося вкласти в голови можновладців цю тезу. По черзі, спекулюючи на природоохоронній тематиці під час виборів, вони тут же забувають свої обіцянки.
На сьогодні у нас спостерігається подальше послаблення фінансування утримання заповідних об'єктів. Кошти, що виділяються на ПЗФ - бюджетна заробітна плата, відрахування у пенсійний фонд і мізерна комуналка. Для розуміння глибини проблеми треба опуститись на грішну землю. Перестати будувати космічні плани з розширення територій ПЗФ, коли не можемо втримати те, що вже офіційно зареєстровано як форма, але без природоохоронного наповнення. Зрозуміло, що нам хочеться ще і ще. Дуже прикро, що наші можновладці часто чують тих, хто носить тюки під міністерство чи Кабмін, хто живе в столиці, перехопив гранти, має можливість щодня побігати в кабінети, і саме тих, хто не був у шкірі відповідальної за збереження біоірзноманіття особи.
Я переконаний у тому, що коли таких людей поставити до керма яким-небудь природоохоронним об'єктом, вони розорять його тут же, бо крім слів, потрібно буде реально здійснювати щоденну, а не разову охорону, безперервно моніторити природні процеси, вести еколого-виховну роботу і все це штатом, який не відповідає вимогам як чисельності, так і в професійному плані. Де на хуторах знайдете необхідну кількість помішаних на збереженні природи людей? Це тільки на папері та комп’ютері можна пограти в суперпатріотів. А в житті все набагато складніше і особливо зараз.
Чому стали заростати степові заповідники, і вже втрачено низку видів? Та тому, що ні копитних немає, ні навіть обкосити їх нічим, а пожежі все частішають, бо накопичується степовий войлок. Це вже зрозумілі процеси, але для зменшення їх впливу потрібні кошти, які йдуть то на футболи, то на баскети, на автомобілі і палаци, тепер - на війну, але не на збереження середовища існування української нації.
Відгук співробітників Луганського природного заповідника на "Проект Положення проведення сінокосіння в межах степових ділянок біосферних природних заповідників, заповідних зон національних природних парків і регіональних ландшафтних парків"