Великобурлуцький суддя Микола Риков відмовився повертати селянам громадське пасовище.
Подробиці – в коментарі адвоката селян Семена Балабая.

Судове засідання
з повернення голубівського
пасовища

Третій рік мешканці Голубівки з Великобурлуцького району Харківської області борються за повернення собі громадського пасовища.
Через півтора роки безплідних звернень до державних органів голубівці подалися захищати свої права до суду. Судовий процес за їх позовом почався в травні цього року.

За реформою місцевого самоврядування вже наприкінці цього року села Голубівка, Плоске та інші будуть об’єднані у Великобурлуцьку територіальну громаду. Для селян найголовнішим бонусом цього об’єднання, напевно, стане можливість розпоряджатися землями за межами населених пунктів - громадськими полями та пасовищами. Але мешканці сіл, що ввійдуть до Великобурлуцької громади, настроєні скептично - бо поки вона створюється, її землі районні чиновники наліво і направо роздають своїм родичам та друзям. Саме так відбулося з громадським пасовищем в Голубівці, а зараз відбувається в Горьке.

Заступник начальника харківської Держекоінспекції В'ячеслав Бручиков
Весною цього року мешканці Голубівки і Плоского Великобурлуцького району несподівано дізналися, що громадське пасовище, яким вони користувалися понад 30 років, і яке не можна розорювати через значний уклін, стало ріллею - її орендував тесть місцевого держреєстратора Гасана.
Кожний, хто хоч колись стикався із земельними питаннями, зрозуміє, що головну скрипку в такому "зачаруванні" пасовища грали земельними. Завдяки ним пасовище стало ріллею, а от вже подальші порушення на ньому відбувалися завдяки бездіяльності екоінспекції – саме вона має контролювати додержання природоохоронного законодавства.

Від Голубівки, яка знаходиться в Великобурлуцькому районі, до Харкова дві години їзди. Основні джерела існування в цій глибинці – городи та худоба. Тому й не дивно, що для мешканців Голубівки і сусіднього Плоского єдине громадське пасовище становить величезну цінність. В колгоспні часи ця ділянка розорювалася, але внаслідок значного уклону її частини, така оранка тягла сильну ерозію – чорнозем змивався прямо на село - так, що ним й пройти було важко. Тому колективні збори вирішили лишити поле в спокої і створити з нього пасовище.
І, мабуть, все у голубівців та плосківців склалося б, якщо б вони проконтролювали останній етап закріплення статусу пасовища - внесення даних про цю ділянку до земельного кадастру… Однак, цього не відбулося.