Якщо певна проблема не може бути вирішена під час поточної діяльності державних органів, вона вирішується в рамках відповідної державної програми. В попередньому пості ми проаналізували складання регіональних програм, які діяли в Харківській області в 2013-2015 роках. Місяць, який минув з того часу, ми розбиралися, що ж за харківськими, а також – донецькими, програмами було зроблено в реальності.

Зрозуміло, що про свою діяльність влада повинна звітувати перед громадянами: стосовно державних цільових програм ця вимога закріплена Порядком їх розроблення та виконання. Згідно нього звіти про використання коштів, витрачених на заходи певної програми, та звіти про її фактичну реалізацію, повинні публікуватися на сайтах державних адміністрацій. Однак про виконання й фінансування як харківських, так і донецьких програм інформація у відкритому доступі відсутня. Тому нам прийшлося збирати її через запити до обласних адміністрацій.

Але навіть на чітко сформовані запити з описом інформації та посиланням на документ, де вона знаходиться, більшість розпорядників програм надати вичерпні відповіді не змогли. Можливо - через неправильне укладання звітних документів, можливо - внаслідок нерозуміння питання. Виключенням - із відповіддю про виконання програми "Питна вода Харківської області" на період 2012-2020 роки - став Департамент екології та природних ресурсів Харківської обладміністрації.
Скільки та на що витрачалося коштів за програмами? Нагадаємо, що згідно Закону України «Про державні цільові програми», державні програми повинні вирішувати проблему, яка не вирішується в рамках поточної діяльності місцевої влади, і розв’язання якої потребує державної підтримки та координації зусиль різних органів влади. Але в реальності часто все відбувається навпаки. Наприклад, мета програми "Питна вода України" для населених пунктів Донецької області на 2008-2020 рік" "покращення забезпечення населення області питною водою нормативної якості в межах науково обґрунтованих нормативів питного водопостачання; реформування та розвиток водопровідно-каналізаційної мережі, підвищення та надійності її функціонування; поліпшення на цій основі стану здоров’я населення та оздоровлення соціально-екологічної ситуації в області; відновлення, охорона та раціональне використання джерел питного водопостачання".
На це вона спрямовувалася. В реальності ж її результати - усунення 8825 проривів водоводу та ремонт 21,15 км водопровідних і 2,565 км каналізаційних мереж. На це в 2015 році місцеві комунальники отримали за нею 1473200 грн. Можна уявити, як таким чином було "покращено забезпечення населення області питною водою" - але при чому тут реформування та розвиток водопровідно-каналізаційної мережі і інше? І навіщо взагалі потрібні комунальники, котрі не можуть виконувати свою поточну діяльність без допомоги держави?
"Питна вода" Харківської області" від донецької відрізняється кардинально. Відповідно до отриманих даних, завдяки її реалізації були збудовані водонапірні башти в Богодухівському районі, капітально відремонтована башта в Вільчі Вовчанського району, споруджено водозабірну свердловину в Зоряному Шевченківського району та очисні споруди "біоплато" в Лозівському та Харківському районах, й багато інших заходів, що дійсно сприяють виконанню мети програми – доступу людей до якісної питної води.
Звісно, деякі з заходів викликають занепокоєність незрозумілими витратами грошей (їх виконання ми будемо ще перевіряти) – наприклад, з 2013 по 2015 відбувається реконструкція очисних споруд в Малій Данилівці Дергачівського району. На неї вже витрачено 15 млн. грн., але даних про закінчення цих робіт нема. Інший факт - на будівництво очисних споруд за технологією "Біоплато" в Єлизаветівці Лозівського району було витрачено 37430 грн., а на облаштування території, прилеглої до очисних в Мерефі - 191250 грн. Що то за облаштування за ціною створення 5 очисних, та яке відношення воно має до питної води?
Не можна не зауважити, що реальне фінансування "Питної води" дуже низьке - десь на рівні 4% від запланованого. Але навіть при цьому можна бачити, що в Харківський області кроки для поліпшення якості питної води та доступу до неї населення зроблені.
Цілями регіональної "Програми поводження з відходами в Донецькій області на 2011-2015 роки" є "аналіз сучасного стану поводження з побутовими відходами в межах населених пунктів Донецької області, підконтрольних Україні" й "розробка плану заходів щодо побудови ефективної системи управління в галузі поводження з відходами та зниження негативного впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я населення". Однак низка заходів, здійснених в рамках цієї програми, її цілям не відповідають, а до того ще й мають сумнівні кошториси.
Наприклад, в 2014 році за нею за 7493200 грн. було придбано три сміттєвоза, а один - переобладнано. Сміттєвози з боковим завантаженням, які використовуються, наприклад, в Маріуполі, відповідно до інформації з мережі, в середньому коштують від 600000 грн. За програмою ж на кожну автівку витрачено близько 2000000 (враховуючи, що переобладнати автівку дешевше, ніж придбати нову). За такі кошти дійсно можна купити сучасні сміттєвози, але, по існуючим даним, сміття в Донецькій області збирають, в ліпшому випадку, переобладнані МАЗи 2000-х років. Можливо, новенькі розкішні машини переміщаються приховано, або їх замаскували під старенькі - пошуками цих автівок нам ще належить зайнятися. Заодно пошукаємо 49 обладнаних та, судячи з ціни, позолочених майданчиків для сміття, що обійшлися місцевим бюджетам в 2512660 (близько 50 тисяч гривень за одиницю), та 3155 контейнерів за ціною кожного в 2200 гривень.

Взагалі ж від запланованого програма була профінансована тільки на третину - інші її заходи: з рекультивації та створення нових полігонів для сміття, розроблення та впровадження інноваційних способів поводження з відходами – таких, як сортування та їх екологічна переробка, реалізовані не були.
Тобто, як і у випадку з "Питною водою Донецької області", фактично, замість досягнення своєї мети, програма фінансувала поточну діяльність комунальних підприємств. До речі, за даними наших колег з Донецької області, єдиним заходом, що реально виконується за цією програмою, є вивіз твердих побутових відходів - на який планується освоїти ще 1,6 млрд. грн. Більш докладно про цю та інші махінації одного з департаментів Донецької державної адміністрації ви можете прочитати в статті "Методи досягнення екологічного ефекту" в 15 випуску регіональної газети "Екологія промислового краю" від 6 червня 2016 року .
В минулому пості ми згадували харківську Програму формування національної екологічної мережі в області на 2002-2015 роки, здивувавшись, що в 2013-2014 роках за нею тільки розроблялися проекти нових об’єктів природно-заповідного фонду – без створення самих об’єктів. Отримавши фінансові звіти, ми в цьому впевнились остаточно: в 2013 році на реалізацію програми було виділено 98 тисяч гривень, які цілком були витрачені на "Інвентаризацію природних комплексів територій та об’єктів з метою розробки заходів щодо збільшення та об’єднання заповідних території". В 2014 році було знов виділено 98 тисяч гривень - і вони знов були повністю витрачені на "Розроблення схеми регіональної екомережі". В 2015 році фінансування не виділялось, а програма підійшла до свого завершення – на момент якого вона була виконана лише на половину, і то за рахунок створення заповідних об’єктів до 2010 року.
Питань стосовно цієї програми виникає багато – коли планувалось використовувати дані, зібрані в результаті виконання цих заходів? Чому на різні по суті документи були витрачені однакові суми? - чи у виконавця програми на будь-який папірець єдина такса? До яких змін призвела купа паперу, на які було витрачено майже 200 тисяч бюджетних коштів? Лишається додати, що розробник цих проектів (та й взагалі усіх проектів, пов’язаних із природно-заповідним фондом), Український науково-дослідний інститут екологічних проблем, на такі роботи фактично має монополію – і отримує їх без жодних конкурсів і тендерів.
Ну і на останнє - Програма "Ліси Харківської області" на період 2013-2015 років – яка була прийнята для "забезпечення сталого (невиснажливого) розвитку лісів та лісового господарства, спрямованого на посилення екологічних, соціальних та економічних функцій лісів області". Досягнення цієї мети вилилося просто в бюджетне фінансування поточної діяльності лісогосподарських підприємств. Напевне ви будете шоковані, але навіть витрати на заготівлю ліквідної деревини під час рубок головного користування – основного виду рубок для отримання коштів лісогосподарськими підприємствами - проходять по звітам як заходи, спрямовані на виконання програми!
Одним з критеріїв успішності програми є збільшення лісовкритих територій (фактично, створення нових лісів) - в заключному за програмою звіті цей показник викладено таким чином: "Протягом 2013-2015 років проведено заходи з відтворення лісів на площі 2,9 тис. га". Начебто можна було б радіти: майже 3 тисячі гектарів нових лісів! Але в звіті не наведена площа, на якій за цей період ліси були зрубані – а вона буде приблизно така сама. Тобто, знов свою поточну діяльність - садіння лісу в місцях проведених рубок - лісівники намагаються видати за збільшення їх кількості!
Щодо витрат коштів зауважень також дуже багато. Наприклад: витрата 607000 грн. на створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг на землях, які не належать лісгоспам (тобто, нецільове використання коштів), 7885000 на виконання якихось проектно-вишукувальних робіт, 5592000 грн. - на екологічне виховання населення та інформування громадськості про стан лісового господарства тощо. Усього за три роки на виконання цієї програми витрачено величезну суму в 440777500 грн., що складає 66,3% від запланованих за нею.
Чи завищена ця сума, спробуємо з’ясувати на прикладі витрат на екологічне виховання населення та інформування громадськості. В 2014 році на цей захід було витрачено 1749800 гривень, за які, згідно інформації з сайту Управління лісового та мисливського господарства було виставлено 573 одиниць наглядної агітації, проведено 373 виступи в засобах масової інформації, проведено 3923 лекції і бесіди і все! Поки нам не дуже зрозуміло, що за лекції та бесіди, які робітники лісового господарства проводять більш ніж 10 в день без вихідних, та як витрачаються кошти на виступи в ЗМІ (фактично кожного дня!), але, єдиним на нашу думку, заходом, на який можна було витратити кошти, є встановлення наглядної агітації. Після нехитрих математичних операцій маємо 3053 гривню за одиницю такої агітації. Ще можна повірити, що встановлення бігбордів вкладається в неї, але більшість побаченої в наших лісах та лісництвах агітації є плакатами, красна ціна яким - 100 гривень, не більше. А якщо врахувати, що подібна сума освоюється кожного року - плакатів та бігбордів в наших лісах повинно бути не менше, ніж дерев!
Висновок з отриманих нами даних не дуже відрізняється від того, що ми зробили, аналізуючи укладання програм. Виконуючи існуючі програми, досягнути покращення в сферах, на які вони спрямовані, неможливо. Це поглиблюється недостатнім фінансуванням з боку держави - коли необхідні заходи просто не фінансуються, а фінансування йде виключно на поточну діяльність підприємств. Але, тим не менш, на прикладі "Питної води в Харківській області" можна бачити, що навіть при мінімумі коштів можна зробити щось для зміни ситуації.
В наступному нас чекають натурні обстеження, під час яких ми будемо намагатися розібратися, як кошти на папері стали автівками, водонапірними вежами, лісами, та покращенням життя українців.

Проект здійснюється за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".
*
____________________

КОНТАКТ:
Олег Вяткін, ЕкГ "Печеніги": тел. (066) 804-93-48, [email protected]

Підготовлено ЕкГ "Печеніги", при використанні матеріалів бюлетеня прохання посилатися на джерело.