Фахівці заповідної справи народним депутатам: "Законопроект 0916 – загроза дикій природі України!"

Співробітник Національного природного парку "Олешківські піски" Євген Роман (зоолог, еколог, з 1992 р. працюю у наукових установах та об’єктах природно-заповідного фонду, маю кілька десятків наукових робот, більш 300 популярних та публіцистичних статей):
Поправки до ст.ст. 15, 16 які нібито, повинні сприяти кращій охороні довкілля, несуть небезпеку. Причина полягає в тому, що в їх основі (це видно із змісту) лежить концепція абсолютної заповідності, розроблена на межі 19 та 20 століть. Зараз ця концепція якщо і може бути застосована у певному обсязі, то тільки у таких заповідних об'єктах, як заповідники "Таймирський" (загальна площа 1 781 536 га), "Путоранський" (загальна площа 1 887 251 га, ) або їм подібним.
І то - враховуючи глобальні і величезні зміни, які сталися за більш ніж 100 років з формування концепції, вона не може бути застосована у такому вигляді, як її запропонували її автори. Бо зараз чисельність населення збільшилася не менш як у 7 раз, у десятки раз збільшилися глобальні показники промислового та сільськогосподарського виробництв, а отже – і інтенсивність їх впливу на довкілля.
Тому регуляторні заходи щодо природного середовища у резерватах та національних парках застосовуються навіть у дуже, нібито, "диких" місцях як, наприклад, захід Північної Америки та тропічна Африка. Про це дуже легко довідатись, якщо, наприклад, ознайомитись з таким видом діяльності, як гасіння пожеж у національних парках США та Канади. При наявності належних ресурсів (якщо є можливість реагувати вчасно і адекватно) їх або намагаються загасити, або, щонайменш, попередити виникнення великих пожеж створенням штучних палів. Останній метод є досить неоднозначним, але головне в тому, що ліс не кидають напризволяще, не залишають сам на сам з вогнем!
У Африці при перенаселенні слонами певних територій вживають всі заходи, щоб розрідити популяцію. Навіть (якщо слони не бажають виходити за межі ділянки, яка їм сподобалась, і яку вони знищують) - проводять відстріл. І це в тих самих країнах, де з браконьєрами (на відміну від України) "не церемоняться". Там при невиконанні команди охорони "кидай зброю і виходь!" порушників просто розстрілюють.
Причини таких дій зрозумілі: занадто мало на Землі залишилося ресурсів навколишнього середовища, щоб ми могли бавитися концепціями, теоріями і т.ін. Тому канадці охороняють ліс, а кенійці - саванну. Навіть, якщо вогонь та життєдіяльність слонів і можна представити як "природні спонтанні процеси".
Тепер - про наші, українські справи. Тут небезпечність повного невтручання є ще більшою. По-перше, тому, що загальна площа природних територій значно менша, ніж в Росії, Канаді та Африці.
По-друге - через малу площу об'єктів ПЗФ та їх фрагментованість вони є значно більш вразливі і до антропогенного впливу, і до тих процесів, які мають вигляд спонтанних природних. По суті, в умовах України абсолютна заповідність - міф. А т.з. невтручання може мати катастрофічні наслідки.
Я вже не кажу про такі ситуації, як лісова або степова пожежа: в умовах України стояти і спокійно дивитися на це лихо - або злочин, або прояв психічного захворювання. Вибачте.
Те, що степи сформувалися в умовах життєдіяльності копитних, і степу потрібні або випас свійської худоби, або сінокосіння - це не примхи директорів, або бажання накосити сінця та отримати грошенят. Катастрофічні наслідки зникнення випасу проявилися у різних місцях України. У т.ч., наприклад, у Херсонській області. Тут роль тарпанів та сайгаків виконувала велика рогата худоба та вівці. Криза 1990-х рр. призвела. до того, що ця худоба майже зникла, багатотисячні отари щезли. Хоча шкода від них буда чимала - у цьому сумнівів немає.
Але!
Але повне або майже повне припинення випасу призвело до змін рослинного покриву. Як наслідок, зникли ховрахи - у густому рослинному покриву їм важко існувати. І - степовий тхір та перегузня.
Зараз нові обмеження на випас та сінокосіння призводять до того, що падає чисельність зайця (бо серед задерев'янілої трави у 1,5 м заввишки неможливо бігати не те що цьому невеликому звіру, але й людині там пройти 100 м дуже важко!) там майже не гніздуються птахи. Навіть ящірки уникають місць, де виконується принцип "повного невтручання." А законодавче введення цього принципу призведе до катастрофічних наслідків. Не буде здобичі (зайців, жайворонків, куріпок) - не буде хижих птахів. Яких і зараз дуже мало. Може від цього хтось і виграє - якісь теоретики і популісти.
Але тільки не природа України і не її громадяни.
Взагалі методологічним принципом проведення регуляторних дій на територіях природно-заповідного фонду повинно бути наступне:
В умовах інтенсивного антропогенного впливу, який в Україні відбувається навіть на найвіддаленіших від населених пунктів ділянках природних та квазиприродних екосистем потрібно здійснювати такі дії, які будуть забезпечувати, у т.ч., компенсаторні функції - компенсувати негативний вплив.
До речі, ніяких даних щодо масової підтримки п. Борейко та його пропозицій з боку працівників ПЗФ та науковців (на чому наполягає сам Володимир Борейко) я не маю - як і не мають мої колеги, які працюють у даних установах. Як і не маю ніяких особистих антипатій до нього - ми навіть не зустрічалися. Суть у ситуації: не можна дуже складні питання та проблеми вирішувати (або наполягати на їх вирішенні) таким чином. - керуючись коньюктурними міркуваннями та ідеями і теоріями, які були створені в інші часи в зовсім інших умовах.
*

Експерт міжнародного класу по менеджменту водно-болотних угідь,
Виконавчий директор ГО "Інститут Екології та Розвитку Дельти Дунаю",
Депутат міської ради м. Вилкове (комісія по природокористуванню),
Член Науково-технічної ради Дунайського біосферного заповідника НАНУ,
к.б.н. М. Є. Жмуд:
Ініційований директором Київського еколого-культурного центру В. Борейком законопроект не має нічого спільного з сучасним європейським баченням створення та сталого функціонування об’єктів ПЗФ України - особливо в частині забезпечення збалансованого співіснування місцевих громад та природних об’єктів особливої охорони.
Усунення багатьох видів історично сформованого традиційного природокористування і поза межами заповідних ядер суттєво зменшить природоохоронний потенціал багатьох об’єктів ПЗФ. Адже значна частина нинішнього біорозмаїття заповідних природних територій в історично давно заселених регіонах напряму зумовлена традиційною господарською діяльністю людини. Тільки їх збалансоване співіснування в змозі зберегти його.
Головна природоохоронна ідея В. Борейка "абсолютної заповідності" у вкраплених в антропогенні ландшафти відносно невеликих сучасних об’єктах ПЗФ в давно населених людиною регіонах є рудиментом сучасної заповідної справи. Ви не побачите її ні в ключових європейських, чи північно-американських заповідних об’єктах. Це просто неможливо та й нераціонально - як з точки зору охорони природи, так і існування місцевих громад. Лише на величезних незаселених арктичних та субарктичних територіях Росії з величезними заповідними територіями вона прийнятна та доцільна.
Для забезпечення функціонування принципу "абсолютної заповідності" В. Борейка в реальних умовах сучасної України потрібно було б виселити все населення як мінімум в радіусі кількох сотень кілометрів навкруги будь-якого заповідника, особливо водно-болотного – де кількість та якість води, що надходить до нього, є ключовим визначальним фактором існування його екосистем.
*

Директор Біосферного заповідника “Асканія-Нова” імені Ф.Е. Фальц-Фейна,
к.б.н, ст.н.с, член Національної комісії у справах ЮНЕСКО та Національного комітету з програми "Людина і біосфера", Віктор Гавриленко:
Як теоретик і давній практик заповідної справи змушений терміново звернутись до Вас з проханням щодо нагальної необхідності вилучення із законопроекту "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони тваринного світу" (№ реєстрації 0916) змін до статті 16 шляхом виключення абзацу другого частини другої Закону України "Про природно-заповідний фонд України". Я знаю, що при Ірині Сех були запропоновані ці законопроекти, які мали неоднозначну реакцію в природоохоронних наукових колах, але не звернув увагу на те, що їх процедура прийняття запущена і не з кращими змінами та доповненнями.
Зміна чинної реакції цієї статті однозначно виключить можливість прискорення процесів ренатуралізації порушених лісових і степових екосистем, які потрапили до заповідних територій і не зможуть, в силу своєї ізольованості відновити корінні екосистеми, закриє можливість відновлення гідрологічного режиму субаквальних екосистем, порушених внаслідок меліоративних заходів радянського періоду, унеможливить відновлення рослинних і тваринних угруповань, у тому числі і рідкісних та зникаючих видів. Постає питання: "Хто до такого додумався?!"
Автор, що вніс цю позицію у законопроект, не розуміється в біоценотичних процесах на заповідних територіях, не враховує, що в заповідники потрапили неповночленні екосистеми, які, особливо в степах, не зможуть набути зональних властивостей, оскільки вони ізольовані антропогенним оточенням і їх подальше функціонування без втручання людини призведе до ще більших втрат біологічного різноманіття - навіть того, що там залишилося. Це думка десятків науковців, вчених НААН, НАНУ, провідних біологів університетів, що досліджують резерватні сукцесії протягом останніх 100 років.
*

Ніна Полчанінова, к.б.н,
ст. наук. співр. каф. зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна
Після ознайомлення із законопроектом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо охорони тваринного світу), хочу звернути Вашу увагу, що деякі його положення потребують подальшого обговорення та корегування.
Зі статті 16 вилучена частина про збір колекційних та інших (вочевидь, мається на увазі наукових) матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Як фахівець, що багато років займається безхребетними заповідних територій та впливом на них різних режимів заповідання, можу сказати, що без збирання матеріалу неможливо оцінити стан комплексів безхребетних, наявність рідкісних видів та вчасно прийняти заходів наразі виникнення загрози для їх існування.
Роботи за планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень дають змогу порівнювати стан екосистеми на протязі багатьох років та оцінити, в якому напрямку рухаються зміни охоронюваної біоти у цілому. Освітньо-виховна робота конче необхідна для попередження порушень заповідного режиму для формування нового покоління екологічно свідомих громадян.
*
____________________

КОНТАКТ:
Шапаренко Сергій: тел. (066) 387-46-81, pe4enegy@gmail.com

Підготовлено ЕкГ "Печеніги", при використанні матеріалів бюлетеня прохання посилатися на джерело.

v:4248

Теги

Вход в систему

__________track masteringtrack mastering

_______Яндекс.Метрика