Питання в назві риторичне.
Мінприроди пишається, що керівники її установ призначаються на відкритих конкурсах – "прозоро і демократично". Щодо прозорості нічого не скажеш – співбесіду кадрової комісії із кандидатом на посаду кожний бажаючий може подивитися і on-line, і в запису, а ось демократичності на цих конкурсах і близько нема.
Звідки така впевненість? Через те, що рішення конкурсної комісії нелогічні і приймаються за лаштунками, на непублічних засіданнях – яких ні в яких ютубах не подивишся. Тому й виникає питання, хто приймає їх в дійсності – комісія чи хтось за неї.
Дуже яскраво це ілюструють два останніх конкурси – із призначення директорів національного парку "Тузловські лимани" і Нижньодністровського національного парку та природного заповідника "Ґорґани".

Одвічною дилемою нашого природно-заповідного фонду є питання - ким має бути директор заповідної установи: екологом чи управлінцем? Якщо людина не знається на екології – не буде розуміти, що і як вона повинна охороняти, якщо не вміє керувати – не зможе вирішити проблеми установи. В одній людині ці якості поєднуються вкрай рідко.
У Миколи Роженка присутні обидві. Але й він Мінприроди не влаштовує.

Половину життя Микола Васильович зв’язав з плавнями Дністра: наукові дослідження в них він почав вести ще у 80-х, в кінці нульових брав участь в створенні Нижньодністровського національного природного парку, в 2009-2014 рр. - був заступником директора цієї установи (http://dnisterpark.od.ua/index.php/2-uncategorised#).