Антиекологічне ноу-хау: в Пісочині
створено приватне сміттєзвалище

26 грудня розпочатий збір підписів проти розміщення в Харкові підприємства з переробки ртутних відходів. Планована потужність підприємства – 2,5 тони ртуті на рік. Приблизно стільки же могла виробляти «Микитртуть» - а як виробляла, можна подивитися на світлинах 2011 року.

8 жовтня ТОВ «Харків-Еко» заявило про намір створити в Харкові в районі ст. метро Масельського (між Московським проспектом і Немишлею - на Лодзинській, 7а) підприємство з переробки ртутних відходів.
«Актуальність проблеми утилізації ртутьвмісних відходів в Україні останнім часом зросла. Деякі підприємства проводять обробку відходів, але закінченого циклу виробництва, з випуском готової продукції, жодне з них не має. В результаті цієї діяльності утворюється менша кількість відходів, але з більш високою концентрацією ртуті (або сполук ртуті, які також є відходами першого класу небезпеки). Ці відходи, в кращому випадку, зберігаються на складах в герметичній тарі, чекаючи того моменту, коли з'явиться можливість їх утилізувати» - обґрунтовує актуальність своїх намірів підприємство. І це правда – до війни ртутні відходи переробляла тільки горлівська «Микитртуть». Коли Росія окупувала Горлівку, Україні переробляти їх стало просто ніде. При цьому ми постійно використовуємо прибори з ртуттю (перш за все, люмінесцентні лампи), які без можливості утилізації в кращому випадку накопичуються десь на підприємствах і в установах (самому в це важко віриться…), в гіршому – просто викидаються.
Ртуть є дуже небезпечною речовиною – тому, враховуючи актуальність такого підприємства для країни в цілому, головним питанням до намірів «Харків-Еко» стає, наскільки вони зашкодять людям, що мешкатимуть по сусідству? З зауважень громадськості до них головною претензією стала вимога збільшити санітарну зону до кілометра, або хоч пояснити причини її скорочення до 300 метрів – без цього таке підприємство на Лодзинську просто було б не втиснути. А слушною пропозицією – перенести підприємство з міста-мільйонника на якійсь полігон відходів. Тепер, згідно Закону про оцінку впливу на довкілля, слід чекати, що підприємство або прийме ці пропозиції, або обґрунтовано відхилить.
Оскільки потужність планованого підприємства співпадає з потужністю «Микитртуті», на прикладі останнього можна роздивитися, чого харківцям чекати в разі запуску підприємства на Лодзинській.

«Микитртуть» розміщалася в будівлях колишнього Микитівського ртутного комбінату – в свій час євразійського лідера з виробництва ртуті. Він працював на кіноварі, яку тут же, Микитівському рудному полі, і видобували. Комбінат припинив існування на початку 90-х - коли світова потреба в ртуті різко впала: експортувати її стало невигідно, а Україні вистачало ртуті, яку виробляли з відходів. Так йому на зміну з’явилася «Микитртуть». На світлині випалювальна Микитівського ртутного комбінату, в якій розміщалися потужності «Микитртуті».	Микитівський ртутний кар'єр має абсолютно фантастичний вигляд.
Випалювальна Микитівського ртутного комбінату.	Випалювальна Микитівського ртутного комбінату. Печі, в яких «Микитртуть» виплавляла ртуть, фактично, є великими самогонними апаратами. Оскільки «Харків-Еко» заявило, що витягатиме її шляхом термічної демеркуризації, в Харкові треба чекати таких же установок – тільки, згідно Повідомлення «Харків-Еко» про плановану діяльність, не на відкритому повітрі, а в приміщенні.
Ну, а так – руїни, і руїни. Крім адмінбудівлі «Микитртуть» займала тільки випалювальну і декілька складів колишнього комбінату.	Завезена, але не ще перебрана «сировина» - люмінесцентні лампи в упаковці.
Лампи, готові до переробки.	Під час екскурсії директор «Микитртуті» Михайло Ханін (він же – один з засновників «Харків-Еко») влаштував нам шоу: завів до пустого спортзалу, посеред якого стояло пів-діжки ртуті, опустив в нього металеву гирю, та не потонула, бо ртуть важча за залізо. На вулиці було градусів 15 – за його словами при такій температурі ртуть практично безпечна. І плещеться в діжці він.