Екомережа Харківщини на порозі Євросоюзу
Україна, нарешті, підписала з Європейським союзом довгоочікувану Угоду про Асоціацію. Наш шлях вибраний - але ми знаходимося в самому його початку, і щоб пройти ним, дійсно асоціювалися з Європою, треба виконати ще низку вимог – чи готові ми до цього? Асоціація передбачає зміни в різних сферах соціально-політичного життя, зараз ми хочемо оцінити зобов’язання, які взяла на себе Україна (і які прийдеться виконувати, в тому числі, й в Харківській області), стосовно нашого національного природного надбання – заповідних територій.
Похвалитися завзяттям в заповідній сфері Україна ніколи не могла – наш природно-заповідний фонд займає 6,05% від загальної території держави , для країн-членів Євросоюзу ж середній рівень цього показника дорівнює 15% . Харківська область є одним з аутсайдерів навіть за українськими мірками: (74 тис. га) загальний відсоток заповідних територій в області становить усього 2,36%. Це при тому, що територій, які збереглися в природному стані, у нас близько 15%.
До 2002 року було заповідано усього 1,37% території Харківщини– вони складалися із заказників, заповідних урочищ і пам'яток природи. Для покращення цього становища в 2002 році облрада прийняла
«Програму формування Національної екологічної мережі в Харківській області на 2002-2015 роки» - згідно неї природно-заповідний фонд до 2015 року мав охоплювати 3,5% області. У 2004 р. в області з'явився перший національний парк, «Гомільшанські ліси», площею в 14.314 га. А ось наступної події в цьому ряді довелося чекати аж до 2009 року - коли були створені ще два національних парки - «Слобожанський» і «Дворічанський» (5.244 і 3.131 га відповідно). За ці роки створювалися й інші природні резервати: 7 регіональних ландшафтних парків і близько 30 "дрібних» заповідних об'єктів. Але для виконання Програми розвитку екомережі витрачених зусиль виявилося замало: на носу 2015 рік, а у нас заповідано усього 2,36% області...
Стан існуючих територій теж змушує замислитися. Близько 50% заповідного фонду області становлять заказники, заповідні урочища та пам'ятки природи. На жаль, більшості з них фактично просто не існує! Тобто документи на них десь є, а ось в натуру землі не винесені, і тому навіть екоінспектори часто не можуть визначити їх межі. Друга проблема - це те, що охоронні зобов'язання на них покладені на вже неіснуючі підприємства, і, тому ані охорони, ані відповідальних за певну територію знайти неможливо. Ось і виходить, що багато які з заказників внаслідок розорювання, вирубки або незаконного видобутку корисних копалин давно втратили свою природну цінність . Інший варіант - це лісові заказники, де після масових вирубок говорити про якусь природну цінність вже також не приходиться.
Регіональні ландшафтні парки в нашій області - це, в більшості випадків, компроміс між «треба заповісти» і «землекористувач не віддає». Ось так і з’являються «непорозуміння», які начебто заповідна територія, а в реальності нема ні адміністрації, ні охорони, ні обмежень у природокористуванні. Дуже показовим в цьому є регіональний ландшафтний парк «Ізюмська лука», який планувався на площі в 26.000 га, а завдяки старанням керівництв Ізюмського лісгоспу та мисливського господарства «Гай» був створений усього на 5.000. Ця територія до теперішнього моменту лишається однією з найцінніших в області, але про розширення або хоч про створення її адміністрації мова не йде - цікаво, чому? (Частково відповідь на це питання міститься в гучному фільмі 2008 року «Куда уехал лес? Он был еще вчера!").
Без сумнівів, гордістю області є наші національні парки - об'єкти загальнодержавного значення. Кошти на свої потреби вони отримують з державного бюджету, а «відсоток заповідності» створюють для області. Здавалося б, область повинна стимулювати розширення існуючих і появу нових національних парків, але в реальності все відбувається зовсім не так. Через протидію місцевої влади та лісового відомства харківські парки не можуть ані отримати державних актів на землю, ані здійснити заплановане розширення своїх територій.
Підводячи підсумок можна, сказати, що в даний момент розвитку природно-заповідного фонду в Харківській області заважають незацікавленість та невиконання своїх обов’язків відповідальними держслужбовцями, та невирішеність земельних питань .
Отже, Україна стала на шлях євроінтеграції. Підписавши угоду про асоціацію, ми взяли на себе ряд зобов'язань, які потрібно виконувати, і виконувати швидко!
Європейська спільнота вже давно прийшла до необхідності збереження природних територій як місць мешкання вразливих видів тварин та рослин. Основи цього процесу були закладені ще в 1979 році - коли в Берні була підписана Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі.
Далі ці ідеї були розвинуті в двох Директивах Євросоюзу: «Про охорону диких птахів» (№ 2009/147/ЄС) та «Про збереження природного середовища існування, дикої флори та фауни» (№ 92/43/ЄС), - якими для цього було передбачено створення Європейської екологічної мережі - так званої «Natura 2000» (яка тепер, до речі, займає одну п'яту території Євросоюзу). Для держав, які підписали Бернську конвенцію, але не є членами ЄС, і тому не можуть керуватися програмою "Natura 2000", у 1998 під егідою конвенції було створено так звану "Смарагдову мережу" територій особливого природоохоронного значення.
Оскільки вказані Директиви та Бернська конвенція ставлять за мету одне і теж саме, Смарагдова мережа повністю сумісна з мережею програми «Natura 2000», і тому є відправною точкою у виконанні Україною зобов'язань за Угодою, що і зауважено в одному з її додатків.
Варто також відмітити, що згідно дослідження потенційних об’єктів Смарагдової мережі, більша частина об‘єктів природно-заповідного фонду України не відповідає її умовам: в Україні потенційними Смарагдовими об‘єктами охоплено лише 2,7% території України.
Згідно із обома цими директивами, шляхи виділення природоохоронних зон можуть бути різними – або через створення природних резерватів, або – через контракти з власниками цінних природних територій на управління або сплата їм компенсацій за обмеження діяльності. Як легко зрозуміти, країни-учасниці прагнуть по максимуму реалізувати це завдання через створення природних резерватів. І тому наразі Україна має готуватися до першого етапу імплементації української екологічної мережі до європейської – створення адекватних національних списків охоронних територій та розвитку існуючих об’єктів природно-заповідного фонду.
З першочергових заходів, окреслених Угодою, ми за два роки з моменту вступу її в дію повинні:
- Створити систему моніторингу територій, важливих для збереження біорізноманіття
- Встановити суворий режим захисту вразливих, рідких, зникаючих та важливих для суспільства видів (за українським законодавством це можна зробити лише створенням територій природно-заповідного фонду).
- Встановити механізм стимулювання освіти і надання / поширення серед населення загальної інформації в сфері охорони природи.
За чотири роки з моменту вступу в дію Угоди необхідно:
- Визначити і позначити спеціальні зони захисту різних видів птахів на території України.
- Підготовити реєстр природоохоронних територій, їх призначення і встановлення пріоритетів управління ними (включаючи завершення реєстру потенційних територій Смарагдової мережі та впровадження захисних заходів та заходів управління ними), впровадження заходів, необхідних для збереження таких місць.
Висновки з усього вище сказаного невтішні. Нам для асоціації с ЄС необхідно:
- У відповідності із нормами Директив № 2009/147/ЄС та № 92/43/ЄС виявити території, ключові для існування видів, які вразливі у загальноєвропейському масштабі (тобто, якщо якийсь вид, як, наприклад, вовк, чи сліпак, в Україні і вважається звичайним, але в Європі в цілому він скорочує чисельність, тепер його охороняти повинні і ми). Переглянути статуси існуючих об'єктів на відповідність цим нормам.
- Заповідати існуючі об'єкти Смарагдової мережі.
- Розробити системи заходів по збереженню існуючих природоохоронних об'єктів місцевого значення.
- Зробити «рекламу» заповідним об'єктам (як існуючим, так і потенційним) серед місцевих громад.
Ми ж маємо:
- Чиновників, які за 13 років не змогли створити 2% заповідних територій та провалили програму екологічної мережі Харківської області;
- Відсоток заповідності в області в 2,36%, реальну природну цінність з яких має максимум половина;
- Блокування створення нових охоронюваних об'єктів на всіх рівнях, в тому числі районними адміністраціями.
Якщо ситуація кардинально не зміниться, практично ніяких шансів по Харківській області виконати домовленості щодо Угоди в заявлені терміни немає…
*
____________________
КОНТАКТ:
Олег Вяткін, ЕкГ "Печеніги": тел. (066) 804-93-48, trolll_eco@ukr.net
При використанні матеріалів бюлетеня прохання посилатися на джерело.
